Історія нашої рідної 57-школи дуже цікава та багатогранна. На цій сторінці, ми хотіли би висвітлити основні віхи становлення та розвитку школи.
Кінець ХІХ – початок ХХ сторіччя (1871-1919): Колегія Павла Галагана – підґрунтя для майбутньої школи та перша будівля
10 квітня 1871 року у Києві було відкрито колегію Павла Галагана – унікальний навчальний заклад, створений за найкращими зразками англійських коледжів. Заснували Колегію – поміщик, меценат Григорій Павлович Галаган та його дружина Катерина Василівна для увічнення пам’яті сина Павла, який помер у 16 років від тифу.
У Колегії навчалися юнаки «всіх станів та православного віросповідання», яким виповнилося 16 років. Навчалися 3-4 роки. Жили у приміщеннях Колегії (три корпуси) під наглядом вихователів. Тут була чудова бібліотека (11 тисяч екземплярів історичної та мистецької літератури), яку відвідував навіть великий Іван Франко. 1886 року в домовій Петропавлівській церкві Франко вінчався з Ольгою Хоружинською (громадський діяч, видавець).
Викладали в Колегії – академіки живопису М. Пимоненка, М. Мурашка, видатні українські філологи П. Житецький та В. Науменко, історик філософії Я. Колубовський. Деякий час директором Колегії був поет Інокентій Анненський. Високий рівень викладання, професіоналізм, особлива атмосфера духовного життя сприяли вихованню випускників, які стали гордістю науки та культури України.
Серед відомих особистостей, які навчались в Колегії Павла Галагана, зокрема:
– О. О. Богомолець – президент АН України, віце-президент АН СРСР
– В. І. Липський – вчений, ботанік, президент АН УРСР
– Д. Петрушевський – історик, академік АН СРСР
– А. Є. Кримський – філолог, сходознавець, академік АН УРСР
– Г. С. Костюк – психолог, директор НДІ психології УРСР
– Б. К. Яновський – композитор
– М. А. Драй – Хмара, В. Ограновський, П. Пилипович – поети
– О. М. Лівицький – 3-й предс. Директорії УНР, 1-й президент УНР у вигнанні
– М. П. Чубинський – юрист, публіцист, син Павла Чубинського – автора слів державного Гімну України.
Починаючи з 1915 року, навчальний процес у Колегії Галагану практично повністю зупинився. Головний корпус Колегії було відведено під лазарет Червоного Хреста, а Колегію евакуювали до Кисловодська.
У 1916 році Колегію повернули до Києва Але у 1918 році Колегія випустила лише 11 вихованців.
При Центральній Раді головний корпус займало військове міністерство.
У 1919 році в корпусі №11 був штаб Юрія Коцюбинського, потім – військова організація Скоропадського, Антанти, Директорії.
З архівних даних, отриманих у 2003 році, нашою викладачкою Дивинською Майєю Михайлівною, відомо, що останнє згадування про Колегію відноситься до 1919 року.
1923 – 1937 роки – народження та розбудова 57 школи
17 квітня 1923 року – офіційна дата народження 57-ї, адже саме у цей день було видано наказ Губоно №37 про створення мережі шкіл у м. Києві. Серед 106 шкіл значиться і №57. Вона розміщувалася у колишній будівлі Колегії Павла Галагана по вулиці Фундукліївській, 11 (нині вул. Богдана Хмельницького). Зараз у цій будівлі знаходиться Музей історії літератури. Першим директором школи був М.М. Приварський. Після нього у ці роки школу також очолювали: Кулябко М.М. та Примак В.С.
До 1935 року 57-ма, була 7-річною трудовою школою №57 імені І. Франка з українською мовою навчання.
З 1935 року стала 10-ти річною загальноосвітньою і тоді ж у школі започаткували навчання англійської мови.
Багато корисної інформації про перші роки існування школи ми дізнаємося зі спогадів випускників тих років, тож давайте прочитаємо декілька уривків з них:
Драгоманова Наталія – онука відомого українського вченого Михайла Драгоманова, племінниця Лесі Українки:
«…Коли у 1929 році я пішла до тодішньої школи №57 ім. І.Франка, директором був Микола Миколайович Кулябко. Він з родиною жив у маленькому будиночку праворуч від теперішнього музею літератури. Пізніше, там де вони жили, були класи – там і мій клас був один учбовий рік…»
Михновська Ярослава, випускниця 1940 року, мати першої директорки Музею історії школи Тарасенко Зої Василівни:
«…Приміщення школи: було три будинки від Пушкінської до Рєпіна (тепер Терещенківська) … Всі три завжди були пофарбовані в сірий колір… Двір був вільний, а далі в бік бульвара Шевченка був такий схил, там росли старі дерева. І взагалі було зелено… Парадний вхід був закритий. Ходили з двору. На свята був і парадний відкритий. Їдальня була в напівпідвалі, вікна виходили на вулицю Леніна (тепер Б. Хмельницького). Фізкультурний зал був вікнами на Рєпіна. Біологічний кабінет – найкращий, під бібліотекою….”
1936 рік відзначився знаменною подією для школи – першим випуском десятикласників школи (зі стін Колегії Галагана).
Ми пишаємось тим, що історія нашої школи пов’язана з Колегією Павла Галагана. Ми відчуваємо себе спадкоємцями цього навчального закладу, стіни якого зберегли і передали нам особливу атмосферу культу знань, професіоналізму, інтелігентності, духовності, які ми вбираємо і сьогодні. Тож невипадково у Гімні школи №57 (слова Георгія Кірєєва, музика Віталія Сафонова) є такі слова:
У зльоті мети завжди вічне бажання
До сонячних знань заклика.
Достойних нащадків Павла Галагана,
Нащадків Івана Франка!
Кінець 30-х – 60-ті роки ХХ сторіччя – нова будівля, війна та повоєнна відбудова школи
Якщо 1923 це рік заснування 57-школи, то 1939 можна з впевненістю назвати роком народження оновленої школи. Адже саме у 1939 році школа переїхала до нового будинку по вулиці Прорізній, 19а (колишня будівля артилерійської школи №12) – це будівля в якій школа залишається і дотепер. У цей період школу очолювали: Смоляров З.К. (1937-39) Любченко А.О. (1939) та Гатті В.І. (1939-41)
Під час війни школа не працювала, аж до звільнення Києва у 1943 році.
У 1943 -1944 рр. у приміщенні школи був розташований військовий госпіталь.
Коли відновився навчальний процес, до школи прийшли працювати вчителями діти її колишніх співробітників. Ця традиція отримала розвиток і в іншому напрямку, коли до школи в якості вчителів стали повертатися її випускники.
У 1944 -1954 р.р. – школа мала статус «жіночої».
У 1957 році сталася ще одна непересічна подія – школа отримала статус «спеціалізованої з поглибленим вивченням англійської мови» – статус, який вона гордо носить і сьогодні
З 1944 до 1963 року, школу очолювала заслужений вчитель України Максимчук Ольга Лукінічна.
З 1964 року директором школи була Воскобойнікова Віра Іванівна, заслужений учитель України, учасниця партизанського руху.
Серед випускників школи 50х-60х років майбутні вчителі 57-ї:
- Шпанько Маргарита Семенівна – вчитель англійської мови, заслужений учитель України, автор підручників з англійської мови для 5-10 класів спеціалізованих шкіл
- Новобранцева Ірина Павлівна – вчитель історії, заслужений учитель України
- Каліка Євгенія Ісаківна – вчитель початкових класів
- Іващенко Олена Германівна – вчитель англійської мови та завуч 57 школи
та відомі особистості:
- Мітюков Ігор – міністр фінансів України
- Осика Сергій – міністр зовнішніх економічних зв’язків України
- Йовенко Світлана – українська поетеса, автор 15 поетичних збірок та прози
70-80-ті роки ХХ сторіччя – часи нового розквіту школи
З 1975, протягом 10 років директором школи була Попова Любов Нілівна. Розумний, інтелігентний директор, який віддав своє серце улюбленій справі. Заступниками директора були Ольга Сергіївна Гудзенко, Мечеслав Антонович Анжієвський; Олексій Ігнатович Черватюк, шановний учнями за інтелігентність та розуміння (учасник Великої Вітчизняної війни, заслужений учитель України, автор підручника з математики);
Поруч із талановитими адміністраторами у ці роки працювали ровесники школи: Давидова Валерія Семенівна, Супінський Юрій Вікторович. Окремо хочеться відмітити ще одну ровесницю школи – Раду Гаврилівну Щербицьку, яка, незважаючи на дуже високу посаду свого чоловіка (тодішнього Голови республіки – Володимира Щербицького), багато років віддала своїй улюбленій школі, працюючи звичайним вчителем. Рада Гаврилівна дуже любила свою 57-му і багато зробила для іі розвитку. Фактично за її сприяння, на початку 80-х, коли школа перебувала в аварійному стані, буда зроблена велика реконструкція. Будівля школи яка спочатку, мала Г-образну форму з відповідним розташуванням кабінетів, була добудована до її теперішнього стану з внутрішнім двориком. Всі кабінети отримали надсучасне устаткування, про яке, більшість шкіл того часу не могли навіть мріяти: в кожному кабінеті за вчительським столом був пульт дистанційного керування шторами, екраном, світлом; в багатьох класах були фільмо- та слайдпроектори. Були і абсолютно унікальні кабінети: наприклад, кабінет музики був виконаний у формі амфітеатру (для кращої акустики), а в партах були вмонтовані електронні піаніно з навушниками, один з кабінетів англійської мови був оснащений вмонтованими в робочі столи бобінними магнітофонами, які використовувались для навчання. Підлога внутрішнього дворика була оздоблена коштовним художнім паркетом з інкрустацією, така ж підлога була і в кабінеті історії, останній мав розсувну стіну-ширму, при відкритті якої він поєднувався з залом бібліотеки, щоб вмістити вдвічі більше людей (наприклад, під час відкритих уроків чи нарад). Кабінети фізики, хімії тощо, були оснащені, невеличкими «підсобними приміщення» для зберігання наочного матеріалу необхідного для проведення уроків, але родзинка була в тому, що вхід в ці підсобні приміщення був замаскований під двері шафи на вчительській кафедрі.
Це ціла епоха у житті 57-ої школи, епоха творчості, ентузіазму, відданості шкільній справі.
Піонерська дружина ім. Ґулі Корольової та молодіжна організація були ініціаторами багатьох цікавих починань та ініціатив.
У 1980 року за високі досягнення у навчально-виховній роботі школі було присвоєно ім’я В.І.Леніна.
У 1990 році школа була учасником експозиції павільйону освіти ВДНГ у Москві та отримала срібну медаль ВДНГ.
90-ті роки ХХ сторіччя – Незалежність України та нові виклики
З 1985 року протягом майже 20 років директором школи була – Яковлєва Людмила Дмитрівна, заслужений вчитель України. Їй випало керувати школою в дуже важкі часи, після розпаду Радянського Союзу система освіти почала стрімко змінюватись, щоб відповідати динаміці молодої незалежної країни, практично все в країні почало переходити на комерційні засади. В цей буремний час було абсолютно необхідно втримати школу на плаву, не дати їй поринути у прірву, не дати втратити головне – викладацький склад і традиції, якими завжди славилася 57-ма – і школа на чолі з Людмилою Дмитрівною гідно впоралась з цим завданням.
Зі спогадів Людмили Дмитрівни: «Я мала честь працювати директором школи №57 19 років. Це були революційні 90-ті роки. Разом зі своєю країною ми переживали труднощі становлення нового життя. Втрати моральні призвели до того, що розум, знання, чесність багатьом здавалися непривабливими. І все ж педколектив, батьки робили все, щоб зі школи виходили, розумні, освічені юнаки та дівчата, які розуміють, що таке честь, шляхетність, патріотизм. Усі ми з вами втілювали у життя «Кодекс честі педагогічного колективу школи №57 м. Києва», основні положення якого:
- Ми за культ Знань, але він не може затулити культ Совісті
- Діти не повинні чути: вчитель завжди правий – діти повинні бачити: вчитель завжди правий
- Що б не сталося, винну дитину можна або зрозуміти, або виправдати, або пробачити»
У ці роки у школі з’явилися перші комп’ютери, створено клас інформатики, відкрито Музей Бойової Слави, Музей історії школи (директора музею Тарасенко З.В., Бондаренко Л.М.), почалось учнівське самоврядування – заснована Рада старшокласників (серед перших Голів ради, випускники школи 1994 року – В. Сольський та М. Сердюков).
Відбулася перша поїздка групи вчителів та учнів у США, штат Вермонт, школа Ліленд енд грей (ці поїздки потім стали традиційними і започаткували тривалий період обміну учнями між 2 школами).
1991 рік став початок проведення рейтингу «Учень року». Перші учні року – Ждан Юлія, Марченко Віктор. І що особливо приємно, ця традиція зберігається в школі і зараз – більше ніж 30 років по тому.
В ті роки отримали грант і почесне звання «Соросівський вчитель» два знакові вчителі нашої школи – вчитель біології Бондаренко Людмила Михайлівна (заслужений вчитель України) та вчитель фізики Бібік Валерій Василійович. Обидва віддали школі більшу частину свого життя і завдяки своїм енциклопедичним знанням, яскравій манері викладання і безмежній любові до школи, стали на багато десятиліть для кількох поколінь випускників хранителями шкільних традицій та своєрідними символами школи.
В цей же час починає працювати вчительський шкільний театр «Абсурд» (керівник Іващенко О.Г).
Серед вчителів які працювали в ті роки – випускники школи різних років:
1.Шпанько Маргарита Семенівна – англійська мова
2.Каліка Євгенія Ісаківна – початкова школа
3.Іващенко Олена Германівна – англійська мова
4.Рибак Наталія Олександрівна – англійська мова
5.Калашнікова Олена Володимирівна – англійська мова
6.Щербініна Валентина Юріївна – англійська мова
7.Якунін В’ячеслав Михайлович – англійська мова
8.Ковтуненко Зоя Юріївна – англійська мова
9.Брицький Стефан Стефанович – англійська мова
10.Мащук Марина Віталіївна – початкова школа
11.Москальова Олена Євгенівна – початкова школа
12.Москаленко Ольга Олександрівна – початкова школа
13.Руденська Злата Олександрівна – російська мова та література
14.Стрижевська Євгенія Леонідівна – математика
15.Ткачук Світлана Анатоліївна – математика
16.Щедрін Євген Олександрович-математика
17.Ципенюк Борис Михайлович – фізкультура
18.Піщиков Олександр В’ячеславович – малювання
- Ткаченко Ксенія Миколаївна – біологія
20.Бурляй Ольга Ігорівна – біологія та англійська мова
Серед випускників школи тих років:
- Іщук Віктор – соліст Київського театру опери та балету
- Безсонова Ганна – чемпіонка світу з художньої гімнастики
- Куликов Кирило – народний депутат України
- Земсков Сергій – д.мед.наук, професор, проректор НМУ з наукової роботи та інновацій
- Падалка Марічка – телеведуча каналу 1+1
ХХІ сторіччя – нова епоха розвитку
З 2004 до 2022 року директором школи був Денисенко Віктор Юрійович. Заступники – Дерека С.А., Галузинська Н.С., Семко О.В., Мельник Т.М., Антонюк А.Е., Семко Н.Я., Мащук М.В., Слівкіна В.В.
Щоб краще зрозуміти, концепцію та основні віхи розвитку школи в ці роки дозволимо собі процитувати Віктора Юрійовича:
«У хорошої школи багато хороших традицій. Наша школа – хороша. З особливою обережністю та увагою ми, вчителі, які працюють зараз, ставимося до того, що зроблено до нас, історії школи, її минулого. Але час вимагає нових підходів, нових знань та умінь і ми намагаємось, не порушуючи минулих традицій, привносити щось нове, щось своє.
І до тих традицій шкільної форми, англійських вечорів, зустрічі з ветеранами ВВВ, вручення стипендій, визначення кращого учня року, туристичних походів, шкільного вчительського театру та багато іншого, що було у віці ХХ-му, у ХХІ-му столітті у 57-й школі вже традиційним стали випуск шкільної газети та робота шкільного телебачення, створення сайту школи та щорічні футбольні турніри серед випускників школи; англійський ляльковий театр початкової школи та робота студії Лего, день відкритих дверей для майбутніх першокласників та Пушкінський бал старшокласників, день української вишиванки та система гуртків початкової школи у другій половині дня, щорічне проведення «Педхвілі» із залученням батьків та взаємовідвідуванням уроків. Найяскравішими подіями, що запам’ятовуються, які безсумнівно увійдуть в історію школи стали зустрічі активу школи (ради старшокласників) з Президентом США Дж. Бушем та держсекретарем США Кондолізою Райс, у 2008 році, участь у європейському форумі освіти у 2011 році, перемоги наших учнів: у телевізійній грі «Найрозумніший» – Крутоног Данило, Скляр Андрій (2011р.), у Міжнародній олімпіаді з російської мови серед країн СНД – Тюргашова Олександра і І місце школи у Всеукраїнському конкурсі на визначення найкращого шкільного сайту у 2011-му році.
І вже точно учні середніх та старших класів та їхні батьки не забудуть і з нетерпінням чекатимуть наступних туристичних зльотів восени на Трухановому острові, катання на лижах у Вишгороді, змагань з керлінгу у Dreamtown.
А вчителі… вчителі? Будуть ламати собі голову, що нового придумає цей директор?, якщо у 2012 році день учителя змусив відзначити сходженням на найвищу вершину України – Говерлу.
За останні 10 років до школи прийшло багато молодих енергійних сучасних вчителів. І це вселяє оптимізм у майбутнє. Ось так і продовжує жити та працювати школа № 57 міста Києва, дбайливо зберігаючи старі традиції та примножуючи нові.
Безумовно, школа – це насамперед люди: діти, батьки, вчителі, усі співробітники, які забезпечують навчально-виховний процес. Хочу подякувати Вам всім разом і кожному окремо за ці роки співпраці. Дякуємо Вам за те, що Ви були і є в житті нашої славної 57-ї».
В середині 2022 року – школу очолила Киянець Зоя Олександрівна – до речі, встановивши 2 історичні досягнення одразу – ставши першою в історії випускницею школи, яка стала її директором, а також першим вчителем англійської мови, який став директором. На її долю випала дуже нелегка задача – почати керувати школою під час повномасштабної війни, яку наш імперський хворобливий сусід почав проти України. В цей нелегкий час, школі потрібно було вистояти, щоб продовжити своє існування, і 57-ій це знову вдалось. В найкоротші терміни було налагоджено змішане онлайн/офлайн навчання, абсолютна більшість вчителів залишились зі школою і продовжують працювати та незважаючи на неймовірно складні умови, навчати дітей; був відремонтований і перетворений на бомбосховище підвал, що дозволило швидко повернути дітей до офлайн навчання.
Ми віримо в нашу 57 школу і переконані, що попри всі негаразди вона буде продовжувати славні традиції започатковані в далекому минулому і дасть дорогу в життя ще не одному поколінню випускників!
Закінчити цей історичний нарис хотілося би закликом-побажанням для всіх існуючих та майбутніх учнів нашої рідної 57-ї школи з твору випускника 1994 року Кононенко Дениса:
«Любіть школу, як любили її ми, а ми – любили іі безмежно!»